Встановити спліт-систему самостійно можна, якщо руки не з того місця не ростуть і є базові навички роботи з перфоратором та трубогином. Але одразу чесно скажу — заправка фреоном і вакуумування контуру без спеціального обладнання це вже не історія для домашнього майстра. Тому розберемо весь процес, а де саме варто зупинитись і покликати спеціаліста — теж підкажу.
Що знадобиться перед початком
Мінімальний набір інструментів виглядає так: перфоратор з коронкою по бетону діаметром 50-55 мм, трубогин для мідних труб, труборіз, розвальцювальник (без нього не обійтись, якщо труби йдуть не готовим комплектом), рівень, шуруповерт, набір ключів.
Окремо треба закупити самі матеріали для монтажу — мідну трасу потрібного діаметра (зазвичай 1/4 і 3/8 дюйма для побутових спліт-систем), теплоізоляцію на труби, дренажний шланг, кабель для живлення і сигнальний кабель між блоками, кронштейни під зовнішній блок, перфоленту або короб для маскування траси.
Якщо кондиціонер купувався окремо від траси — уточніть у продавця довжину, яка входить у комплект. Часто йде 3 метри, а реальна відстань між блоками — 5-7 метрів. Докуповувати мідь доведеться окремо, і краще взяти з запасом сантиметрів 50, ніж потім бігати в магазин.
Вибір місця для блоків
Тут помилки коштують найдорожче, бо переробити монтаж потім — це знову різати стіну і псувати ремонт.
Внутрішній блок вішають на глухій стіні, без меблів чи штор просто під ним — потік холодного повітря не повинен впиратись у шафу через півметра. Відстань до стелі — не менше 10-15 см, від бокових стін — теж бажано залишити зазор для вільної циркуляції. І головне — блок не можна вішати над узголів’ям ліжка або над робочим столом, де людина сидить постійно. Холодний потік, що дме прямо в шию — це гарантована застуда навіть влітку.
Зовнішній блок кріплять на фасаді, бажано з тіньової сторони будинку — на сонці компресору працювати важче, споживання електроенергії зростає. У панельних будинках часто єдиний варіант — під вікном або збоку від нього, і тут важливо розрахувати вагу кронштейнів, особливо якщо будинок старий. У приватному секторі простіше — можна поставити блок на землі на спеціальній підставці, головне забезпечити відступ від стіни для нормального обдуву радіатора.
Монтаж зовнішнього блоку
Кронштейни кріплять анкерними болтами, для панельної стіни це особливо критично — саморізами тримати важкий блок не варто, з часом він просто вирве кріплення разом зі шматком штукатурки.
Порядок дій приблизно такий:
- розмічаємо отвори під кронштейни, перевіряємо рівнем горизонталь;
- свердлимо отвори, забиваємо анкери;
- кріпимо кронштейни, перевіряємо міцність — маса блока з компресором зазвичай 25-35 кг, і навантаження треба витримати без люфтів;
- вішаємо блок, але поки що не остаточно закручуємо всі болти, бо буде потрібно ще підключати трасу.
Якщо будинок багатоповерховий і блок треба вішати з висоти, без альпіністського спорядження або хоча б надійних риштувань краще не братись — це вже питання безпеки, а не економії.
Прокладання траси між блоками
Отвір у стіні для проходу труб роблять коронкою під невеликим нахилом назовні — щоб конденсат з дренажу стікав природно, а не збирався в стіні.
Мідні труби гнуть трубогином плавно, без заломів — навіть невеликий залом на трубі 1/4 дюйма поставить хрест на нормальній циркуляції фреону. Кінці труб розвальцьовують під конус для щільного з’єднання з штуцерами блоків. Тут важливий нюанс — розвальцювання робиться вже після того, як труба одягнена в теплоізоляцію і протягнута через стіну, інакше конус просто не пройде.
Разом з мідною трасою в теплоізоляції прокладають дренажний шланг (для відведення конденсату з внутрішнього блока) і сигнальний кабель. Все це збирають в один “джгут”, обмотують спеціальною стрічкою або ховають в пластиковий короб — так виглядає акуратніше і менше піддається пошкодженням.
Дренажний шланг має йти з ухилом вниз на всій довжині, без ділянок, де вода могла б застоюватись. Якщо трасу тягнуть через горище чи технічний поверх, про ухил забувають найчастіше — і потім дивуються, чому з внутрішнього блока капає вода просто в кімнату.
Підключення до блоків
Труби підключають до штуцерів внутрішнього і зовнішнього блока, затягуючи гайки динамометричним ключем — на око тут краще не покладатись, бо перетягнута гайка деформує конус, а недотягнута дасть витік фреону вже за кілька тижнів роботи.
Електричні з’єднання роблять строго за схемою в інструкції — зазвичай це 3-4 жили, і плутанина в підключенні виведе плату управління з ладу буквально при першому вмиканні. Кабель живлення краще брати з запасом перерізу, особливо якщо потужність кондиціонера більше 2,5 кВт — тонкий провід буде грітись під навантаженням.
Вакуумування системи
Ось той самий момент, де домашній майстер без спеціального обладнання зупиняється.
Перед заправкою фреоном з системи треба відкачати повітря і вологу вакуумним насосом, під’єднаним через колектор до сервісного штуцера. Процес займає 20-40 хвилин залежно від довжини траси, і без манометричного колектора та вакуумного насоса його просто фізично не зробити правильно.
Якщо пропустити цей етап або зробити на швидку руку — волога, що залишилась в контурі, з часом призведе до корозії всередині компресора, а повітря знизить ефективність охолодження. Кондиціонер буде працювати, але зі зниженою продуктивністю і скороченим ресурсом.
Багато хто в інтернеті радить “продути систему фреоном із балона зовнішнього блока замість вакуумування” — теоретично так можна витіснити частину повітря, але вологу цим способом не прибрати. Це компроміс, який економить на обладнанні, але скорочує термін служби техніки на роки.
Типові помилки при самостійному монтажі
Найчастіше зустрічаються такі проблеми:
- заломи на мідній трубі через різкий згин без трубогину;
- відсутність ухилу дренажу, через що вода стікає назад у приміщення;
- перетягнуті або недотягнуті штуцерні з’єднання, що дають витік фреону;
- неправильна полярність підключення проводів між блоками;
- відсутність вакуумування перед пуском системи.
Кожна з цих помилок на перший погляд не критична, кондиціонер навіть запуститься і буде дути холодом. Але через місяць-два з’являється або лужа під внутрішнім блоком, або система перестає охолоджувати, або взагалі виходить з ладу плата управління.
Коли краще довірити роботу майстру
Якщо йдеться про монтаж на висоті вище другого поверху, про роботу з трасою довжиною понад 10 метрів, або просто немає вакуумного насоса й манометричного колектора — розумніше замовити встановлення у сервісі. Ціна помилки при неправильній заправці фреоном — це не просто зіпсований настрій, а часто дорогий ремонт компресора.
Самостійно цілком реально зробити підготовчі роботи — кріплення блоків, прокладання траси, штробіння стіни. А фінальний етап з вакуумуванням і заправкою фреоном довірити майстру, який приїде на годину і закриє процес правильно. Це компромісний варіант, який економить гроші на монтажі, але не ризикує технікою.
Встановлення кондиціонера своїми руками — цілком підйомна задача, якщо підходити до неї послідовно і не поспішати на етапах, де потрібна точність. Головне не економити на теплоізоляції траси і не пропускати вакуумування, навіть якщо для цього доведеться орендувати насос на день або запросити спеціаліста лише для цього кроку.